Діти – це наше майбутнє, наш сенс життя і наше щастя. Нехай вони про війни і ворожнечі дізнаються лише з книг і ніколи не побачать ці біди наяву. Нехай дітям завжди світить сонце яскраво, життя дарує приємні подарунки, а вночі на чистому небі для них сяятимуть мільйони красивих зірок.
Уже традиційно 1 червня відзначається Міжнародний день захисту дітей. Це свято стало символом дитячої щирої радості та надії на майбутнє. Адже саме в дітях ми бачимо здійснення своїх мрій і сподівань, прагнемо, щоб вони росли здоровими та мали усі умови для всебічного розвитку. І наш святий обов’язок дорослих – зробити своїх дітей щасливими не тільки сьогодні, влаштувавши їм якесь свято, а завтра і завжди. Адже наші діти – то майбутнє нашої країни, яке має бути щасливим. І кожна усмішка, кожне сказане ласкаве слово – це великий внесок у щасливе дитинство маленьких українців.
Кожна дитина має повне право бути захищеною, розвиватися й навчатися для кращого майбутнього. І сьогодні – це не лише веселе свято для самих дітей, а й нагадування суспільству про необхідність захищати права малечі, прагнути, щоб усі діти росли щасливими і в майбутньому стали хорошими батьками і громадянами своєї країни.
· при можливості попередити сусідів і одиноких людей, що мешкають поруч;
· закрити вікна, вимкнути усі електричні прибори та нагрівальні прилади, перекрити квартирний газовий вентиль, загасити печі, вимкнути світло;
· швидко одягнутися та одягти дітей, перевірити наявність пришитих з внутрішньої сторони одягу у дітей дошкільного віку нашивок, на яких зазначено: прізвище, ім’я, по-батькові, адреса, вік, номер домашнього телефону;
· взяти індивідуальні засоби захисту, завчасно підготовлений запас продуктів і води, особисті документи, кишеньковий ліхтар та найкоротшим шляхом прямувати до найближчої захисної споруди.
У разі відсутності в радіусі 500 м від будинку захисної споруди використовуйте для укриття підвальне приміщення під будинком.
Ні в якому разі не можна після сигналу „ПОВІТРЯНА ТРИВОГА” залишатися в будинках, особливо на верхніх поверхах, адже внаслідок вибуху вони будуть руйнуватися від впливу ударної хвилі;
· зайняти місце у захисній споруді та виконувати вимоги старшого (коменданта): не палити, не смітити, голосно не розмовляти, дотримуватися спокою і порядку, обов’язково допомагати дітям, літнім людям та інвалідам;
· уважно слідкувати за розпорядженнями та сигналами оповіщення.
УВАГА!
До ускладнення обстановки необхідно з’ясувати у консультаційному пункті житлово-експлуатаційного органу (КП, ЖЕК, БУ, ОСББ тощо) або органу місцевого самоврядування (селищної, сільської ради):
· прогнозовані надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру і порядок дій населення при їх виникненні;
· маршрути евакуації (якщо вона передбачається) у безпечний район;
· місце розташування найближчої захисної споруди, у якій можна укритися.
У разі загрози життю та здоров’ю необхідно потурбуватися про наявність:
· найпростіших засобів індивідуального захисту (респіратор, ватно-марлева пов’язка, протипилова тканинна маска тощо);
· найпростіших засобів медичної допомоги (бинт, йод, джгут, перекис водню, нашатирний спирт, знеболювальні засоби тощо).
· У хвилини небезпеки кожному громадянину необхідно мобілізувати себе, проявити мужність, самовладання та діяти максимально швидко.
б) перебуваючи на роботі:
· виконати заходи, передбачені на цей випадок Планом дій та Інструкцією, діяти за вказівками керівництва суб’єкта господарювання;
· швидко, без паніки зайняти місце у захисній споруді (сховищі, підвальному приміщенні) та виконувати вимоги старшого (коменданта).
в) перебуваючи у громадському місці:
· вислухати вказівки адміністрації громадського місця та діяти у відповідності з ними (йти в зазначені сховища або укриття).
Переважно в таких ситуаціях від дитини очікують, що вона відмовиться від певного типу поведінки, буде поводитися в інший спосіб, а вчитель не змінить анічогісінько. Дивна «домовленість», чи не так?
Що молодшою є дитина, то частіше вона виступає носієм конфліктної напруги, яка є в родині. І коли вчитель робить «хронічному» порушнику поведінки зауваження — це все одно, що попросити його: «Негайно позбався симптомів родинної напруги!» Зауваження вчителів не допоможуть дитині змінити поведінку.
У таких випадках бажано залучати психологів — сімейних чи шкільних, щоб поговорити про конфліктну ситуацію. Адже вчитель має справу вже з наслідками проблеми, і якщо причина зухвалої дитячої поведінки саме в сімейних негараздах, психолог дасть корисний зворотний зв’язок.
Часто бешкетування та намагання зірвати уроки — це прояв сильної жаги зайняти певний статус у соціальній групі. У цьому разі — у класі. Інших способів привернути увагу ця дитина ще не знайшла. Як і в попередньому випадку, вчитель навряд чи зможе домовитися з дитиною про припинення «незручних» для вчителя дій. Дитина повною мірою не розуміє власних мотивів, але її поведінка спрямована на задоволення важливих для неї потреб. Тож запропонувати їй припинити певні дії в такій ситуації — це як запропонувати дуже голодній людині взяти себе в руки і не їсти, коли їжа перед нею. Навіть дорослий (а дитина — тим більше) не може керувати власною поведінкою, коли не розуміє своїх мотивів.
У будь-якому разі, конфлікти «вчитель-учень» слід вирішувати у двосторонньому режимі. Цивілізоване врегулювання конфлікту передбачає узгодження інтересів сторін, а не спробу примусити іншу сторону підкоритися.
Як зрозуміти «зарозумілого» порушника спокою та яку стратегію обрати вчителю
Якщо педагог хоче «докопатися» до суті проблем із зухвалою учнівською поведінкою, треба запастися терпінням і спробувати зрозуміти, які саме потреби в такий спосіб задовольняє дитина (підліток). Якщо є учень (група учнів), який регулярно зриває урок, це означає, що вчитель втрачає контроль — адже не знає, як впоратись із ситуацією. При цьому вчитель буває впевнений у тому, що школяр робить це навмисно, цілеспрямовано.
Раджу в такому випадку згадати людей, які погано контролюють харчову поведінку. Вони вирішують обмежити себе в кількості їжі, але переїдають, не навмисно, а тому, що не можуть себе контролювати. Так само й у дітей. Дуже часто дитина може так чинити не для «того, щоб» (для досягнення мети), а «тому що» — через якусь причину. Дорослі ж можуть одразу засуджувати це як цілеспрямовану поведінку.
Висновок — маємо відшукати, ЧОМУ дитина так поводиться, а не ДЛЯ ЧОГО, та зрозуміти, які потреби учень таким чином намагається задовольнити.
До того ж психологи розрізняють спонтанну та імпульсивну поведінку людей. У побуті це звучить як синоніми, але з психологічної точки зору це зовсім різні речі. Спонтанна поведінка — спрямована на задоволення потреб, які усвідомлюються.
А коли поведінка людини імпульсивна (людина поводиться під впливом емоцій та почуттів, які вона повною мірою не усвідомлює), то така поведінка спрямована на потреби, які цілком не усвідомлюються. Тому повністю контролювати таку поведінку неможливо.
Мій досвід роботи з конфліктами свідчить, що поведінка «складних» учнів найчастіше — імпульсивна. Дитина навіть може хотіти її контролювати, але не може.
Сідаємо за стіл переговорів
Є одна важлива якість, без якої вчитель не зможе провести перемовини з учнем, — емпатійність. Адже бажано, щоб педагог перед розмовою вже розумів чи прагнув зрозуміти, який емоційний стан передує імпульсивній поведінці школяра. Якщо вчитель навчиться помічати такий стан, то подальша поведінка учня стане для нього прогнозованою, і він зможе своєчасно реагувати ще до того, як дитина увійде в надмірно емоційний та неконтрольований стан.
Другий важливий крок — допомогти опоненту зрозуміти його стан. Це допоможе йому в саморегуляції. Наприклад, дитина може бути розчарованою або пригніченою через якісь події в класі або через поведінку інших учнів стосовно неї. Якщо вчитель помітить це заздалегідь, то може запобігти «катастрофі» й сказати дитині, яка перебуває ще в стані пригніченості: «Здається, ви сьогодні чимось засмучені чи розчаровані? Напевно, щось відбулося?» Щира спроба зрозуміти та безоціночне проговорення стану опонента допомагає емоційно заспокоїти опонента/учасників конфлікту.
Ні, це не означає, що треба лізти дитині в душу та розпитувати про деталі, а проговорити те, що помічаєте.
Особливо в підлітковому віці (11–13 років) у дітей змінюється функціонування ендокринної системи, відбувається потужний гормональний сплеск і внутрішній світ теж може стрімко змінюватися. У дитини з’являється одночасно дуже багато сильних емоцій і почуттів, а як дати їм раду, вона ще не знає. Підліток значною мірою не розуміє власних почуттів, що проявляється в напруженості та імпульсивності.
У моїй психотерапевтичній практиці підліток значно швидше прогресує, ніж доросла людина. Дуже значне полегшення приносить розуміння своїх почуттів, на що, власне, і спрямована терапія. А що краще людина — незалежно від віку — розуміє свої почуття, то менш вона імпульсивна і краще керує своєю поведінкою.
Отож, починайте перемовини, будучи в спокійному емоційному стані. Проговорюйте разом з учнем його можливий стан — це допоможе дитині краще його усвідомити, зрозуміти себе. А чим краще учень усвідомлює свій емоційний стан, тим менш імпульсивною стає поведінка.
Можете звертатися до дитини навіть під час уроку — у той самий момент, коли бачите, що вона роздратована, розгнівана: «Я бачу, щось тебе зараз сердить, але не розумію, що саме». Важливо проговорювати такі фрази в безоціночній манері. На жаль, часто проговорення відбувається вже в ствердному ключі як констатація факту та звинувачення: «Ти роздратований!» Це як докір дитині, від такої манери спілкування варто відмовитись.
Методи врегулювання конфлікту, які можуть використати вчителі та батьки
Завжди легше не допускати розгоряння конфлікту, для цього тренуйтесь розпізнавати емоції інших людей. Агресія доволі часто починається з легкого роздратування. Роздратування, у свою чергу, виникає внаслідок того, що поведінка іншої людини «не відповідає моїм очікуванням, про які я її не проінформував».
Перш ніж входити в конфліктну взаємодію та щось вимагати від співрозмовника, переконайтесь, що ви правильно зрозуміли іншу сторону та перебуваєте в безоцінковому стані сприйняття. Саме цього навчають переговірників, яких залучають до врегулювання навіть озброєних конфліктів. До школи це теж можна застосувати. Конфлікт може бути не таким гострим, якщо сторони озвучать свої очікування одна від одної та бачення ситуації.
Проговоріть, як певні дії впливають на ваші емоції. Наприклад, замість фрази, яку деякі вчителі часом озвучують учням, — «Ти мене дратуєш!», слід сказати: «Коли ти чиниш ось так…, я відчуваю…»
Спокійним тоном озвучте своє прохання та в який саме спосіб ви хотіли б, щоб людина змінила поведінку: «Мені хотілося б, щоб ти робив / поводив себе таким чином…»
Останній крок — поясніть, чому це важливо для вас.
